Український театр
Національний академічний театр опери і балету України імені Т.Шевченко - творчий колектив в Києві (Україна). Будівля, займана оперою розташовано в центрі Києва, на вулиці Володимирською, 50.
Національний академічний театр опери і балету України імені ТШевченко →
Історія театру
В незалежній Україні першим колективом, який займався вуличним театром, стала група акторів Київського Молодіжного театру (тепер Київський академічний Молодий театр). Пізніше актори відокремилися, створивши Експериментальний театр.
Керував режисер Валерій Більченко, який закінчив акторсько-режисерський курс Російської академії театрального мистецтва (ГИТІС), очолюваний видатним російським режисером Анатолієм Васильевим.
Постійна оперна трупа була організована в Києві тільки в 1867 році і стала разом з театрами Москви і Петербургу однієї з кращих в Російській імперії.
Поштовхом до створення театру, що постійно діє, стали успішні гастролі італійських оперних труп в 1865-1866 р. р. в Києві. Трупа працювала в приміщенні Міського театру, побудованого в 1856 році за проектом архітектора І. Штрома.
Перший сезон був відкритий оперою Верстовського «Аськольдова могила». Незабаром в театрі були поставлені опери «Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила» М. Глінки. На прем’єри опер «Опричник» (1874 р.), «Євгеній Онегин» (1889 р.) і «Пікова Пані» (1890 р.) - приїжджав П. І. Чайковський.
У 1893 році в театр приїжджав С. В. Рахманинов на прем’єру опери «Алеко», а в 1895 році - Рімській-корсаков на прем’єру «Снігуроньки»
У лютому 1896 року після уранішнього показу «Євгенія Онегина» трапилася пожежа, що повністю знищила будівлю Міського театру, після чого був оголошений конкурс на проект нової будівлі. Цей конкурс виграв проект російського архітектора Віктора Шретера. Споруда нової будівлі на місці старого театру почалася в 1898 р.
Зал оперного театру включав партер, амфітеатр, бельетаж і чотири яруси, які вміщають близько 1650 глядачів (у партері 384 місця), загальна кубатура театру - майже 100000 куб. м., площа приміщень - 40210 кв.м.
Над головним входом театру був встановлений офіційний герб Києва із зображенням архангела Михайла - покровителя міста, проте за наполяганням Київського митрополита Феогноста, який вважав театр гріховним закладом, герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають в лапах ліру як символ музичного мистецтва. Фасад будівлі прикрашали бюсти композиторів М. Глинки і А.
Серова, Шевченка даровані Києву артистами петербурзького Маріїнського театру.
Окрім опер російських композиторів, в театрі також були поставлені опери Дж. Пуччині, Р. Вагнера, Же. Массне, а також опери Н. Лысенко «Травнева ніч» (1903 р.) і «Ноктюрн» (1914 р.).
З приходом радянської влади в 1919 році театр був націоналізований і названий «Державний оперний театр ім. До. Лібкнехта», з 1926 р. - Київська державна академічна українська опера (постановки йшли українською мовою), а в 1934 році, з доданням Києву статусу столиці - Академічний театр опери і балету УРСР. У 1939 році театру було привласнено ім’я Тараса Шевченка.
У 1930-і роки обговорювався проект соціалістичної перебудови приміщення київського оперного, йому хотіли додати архітектурні особливості нового «пролетарського стилю». Проте перебудова торкнулася лише зняття бюстів російських композиторів і зведення прибудови до тильної сторони споруди двоповерхового приміщення репетиційних залів.
В ті роки в репертуарі театру з’явилися опери «Золотий обруч» і «Щорс» Би. Лятошинського, «Борис Годунов» М. Мусоргского та інші.
У роки Великої Вітчизняної війни театр був евакуйований до Уфи, потім до Іркутська, а в 1944 році повернувся до Києва.
У післявоєнні роки репертуар театру поповнився творами радянських композиторів, серед видатних досягнень слід виділити постановку «Катерини Ізмайлової» Д. Шостаковича, нагороджену Державною премією ім. Т. Шевченко (1975 р.).
У різні роки в театрі працювали знамениті артисти - диригенти Натан Рахлін і Степан Турчак, вокалісти Борис Гмиря, Зоя Гайдай, Марія Літвіненко-вольгемут, Оксана Петрусенко, Лариса Руденко, виступав в театрі і Федір Шаляпін.
У 1983-1988 р. р. була здійснена капітальна реконструкція театрального приміщення. Реставратори внесли значні зміни до закулісної частини театрального приміщення, що дозволило збільшити кількість репетиційних залів, гримувальних, був обладнаний спеціальний хоровий клас. Також був збільшений розмір сцени до 20 метрів углиб і 27 метрів у висоту. Загальна площа сцени тепер стала 824 кв.м.
Також під час реставрації замість старовинного органу встановили новий, побудований на замовлення театру чеською фірмою «Рігер-клос». Була переобладнана і оркестрова яма, в якій зараз одночасно може поміститися 100 музикантів. Після реставрації площа театральних приміщень збільшилася на 20000 кв.м. Стали удвічі більше гримерних кімнат, з’явилося декілька нових репетиційних залів.
.
В самому центрі історичної частини Києва, в двох кроках від Хрещатику, недалеко від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць - Пушкінською і Богдана Хмельницького - коштує будівля, добре відома киянам і гостям столиці України як Театр імені Лесі Українки (Російська драма).
Цінність будь-якого театру, його популярність у глядача завжди визначається наявністю в нім яскравих індівідуальностей.
Київський театр імені Лесі Українки →
Київський державний театр ляльок - самий старовинний ляльковий театр України, заснований 27 жовтня 1927 року при Київському театрі для дітей ім. И. Франко (пізніше театр юного глядача на Липках) за ініціативою народного артиста України О. И. Соломарского і І. С. Дєєвой. Перший театральний сезон був відкритий двома уявленнями - «Старий петрушка» і «Музиканти» по Л. Егибову в інсценування П.
Щербатінського.
Першими в історії театру акторами, які стали родоначальниками самих кращих традицій театру, були: Ф. Андрієвськая, М. Козловській, О. Міхайлов, І. Залізняк, А. Вишнєвська, Т. Васнецова, Р. Сорока, Я. Жовінській. Саме ці актори зробили перші кроки на шляху до Парнасу, яким в 1930-і роки пішли їх послідовники: художник-постановник Е. Марголіна, художник Е. Васильева, актори: Ю. Соколок, Е.
Певна, Р. Трубецкая, Е. Стороженко, Я. Мірсаков, М. Потоцкая, Р. Котвіцкая, Ф. Янінськая, А. Буряковській, Е. Солодар, Б. Гончаров і В. Гончарова.
Майстерність лялькарів київського театру була визнана в 1937 році на 1-му Всесоюзному фестивалі лялькових театрів, де єврейським філіалом театру були показані представлення «Волшебная зерніца» О. Куишича і «Лейзер дер Блейзер» Би. Гутянського, за які театр зайняв 1 місце.
Щасливі роки напруженої творчої роботи перервала війна.
Вже в 1946 році в звільненому Києві відбулося перше післявоєнне представлення театру. До дітей повернувся улюблений колектив, який у той час очолювала М. І. Тобільовіч, дочка Івана Карпенка-карого.
У приміщенні на вулиці Ярославов вал, будинок 7, де у той час працював театр, режисерами З. Пігуловіч, Л. Зарубіним, Я. Жовінськім, О. Іщенко, О. Сумароковым в різні роки були поставлені безліч цікавих уявлень. Пізніше в репертуарі театру з’явилося уявлення для дорослих - «Божественна комедія» І Штока по Данте, постановку якої здійснив режисер М. Рудин з художником Р.
Марголіной і композитором В. Шкаповим. Великою популярністю користувалося у киян уявлення для дорослих «Чортова млин» Я. Дорди і И. Штока в постановці О. Сумарокова.
Великі творчі успіхи і придбання театру підтверджує отримання в 1946 році 1-ої премії на всеукраїнському огляді лялькових театрів, на якому було показано уявлення «Вовк і семеро брикаються» в постановці Я. Жовінського.
Сучасний Київський державний ляльковий театр гідний своїх славних попередників.
Глибоке розуміння сучасного лялькового театру, велика творча культура, яскрава образність і поетичність відрізняють Київський державний театр ляльок серед інших театрів.
При театрі була відкрита студія підготовки акторів-лялькарів, а при Київському коледжі естрадно-циркового мистецтва - спецкурси «Актор з лялькою на естраді» і «Актор театру ляльок».
Професійний рівень акторського складу театру дозволяє здійснювати будь-який задум режисера і драматурга. Результатом наполегливої щоденної і напруженої праці творчого колективу театру, є великий репертуар, де представлені кращі придбання української і світової лялькової драматургії.
Завдяки плідній співпраці театру з вітчизняними драматургами в репертуарі з’явилися уявлення «Барвінок» Би. Чалого, «Наш веселий колобок», «Женчик-бренчик» Р. Вусаня, «Стародавня легенда» П. Висоцкого, «Пригоди козака Голоти» і «Дійсність нам ангелів твоїх» Н. Шейко-ведмежою, «За Синій птахом» і «Мішини пригоди» Ю. Чеповецкого, «Закоханий принц» В.
Данільовіча, «Чарівна рукавичка» І. і Я. Златопольськіх. «Пригоди Діда Морозу» і «Новорічний сюрприз кролика Квіки» М. Петренко, «Новорічне диво» і «Пригоди Світлофора Сфетофоровіча» В. Незграйка.
За ініціативою Київського державного театру ляльок з 1991 року в Києві проводяться міжнародні фестивалі лялькових театрів. У фестивалях брали участь провідні лялькові театри з Бельгії, Австрії, Канади, Словаччини, Фінляндії, Японії, Китаю, Швеції, Швейцарії, Німеччини, Росії, Болгарії, Молдови, Бурятії, Туреччини і інших країн.
Міжнародний фестиваль лялькових театрів, за оцінками експертів різних країн, визнаний одним з найпрестижніших фестивалів Європи.
Київський державний театр ляльок гідно представляв Україну на різних престижних міжнародних театральних форумах і фестивалях в Австрії, США, Перу, Канаді, Словаччині, Японії, Південній Кореї, Польщі, Болгарії, Білорусії, Росії.
За видатну багаторічну діяльність по естетичному вихованню підростаючого покоління за допомогою театрального мистецтва, велику суспільну діяльність, організацію і проведення міжнародних фестивалів, які сприяли зміцненню творчих зв’язків між народами різних країн, в 1995 році театр був удостоєний Міжнародної премії «Дружба».
Театр є колективним членом Міжнародної асоціації діячів театрів ляльок «УНІМА».
30 жовтня 2002 року Рішенням колегії Міністерства культури і мистецтв України за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва Київському державному театру ляльок був привласнений статус академічного театру.
19 грудня 2005 року було відкрито нову будівлю театру у вигляді казкового замку в Хрещатому парку по вул. М. Грушевського, д. 1 «а». У відкритті Театру, приуроченому до дня Святого Миколи, взяв участь мер Києва Олександр Омельченко і Президент Віктор Ющенко, який вручив символічний «золотий ключик» директорові театру Миколі Петренко.
До того, як було побудоване і відкрите сама будівля - Театр ляльок знаходився в декількох різних приміщеннях.
Після восьми років поневірянь ляльки нарешті знайшли свій будинок. Директором і головним художнім керівником театру став Микола Петренко.
Цей ляльковий театр неможливо не дізнатися. Після смутного сірого застою він, як Попелюшка по помаху чарівної палички, перетворився на справжній палац.
На театральній площі дітей радує красивий фонтан, який унікальний тим, що під час роботи водні композиції в нім міняються під музичний супровід.
11 листопада 2006 року навколо лялькового театру з’явилися нові казкові персонажі. У маленької Дюймовочки, яка сидить на квітці посеред фонтану, з’явилися друзі.
Автори ідеї вирішили утілити казку не тільки усередині приміщення, а і на території парка, розставивши фігури з казки про пригоди Буратіно.
Першим, як і належить, у театру з’явився головний герой - Буратіно, він розмахує своїм золотим ключиком з другого поверху театру. Внизу, на розі будівлі, зняв свій капелюх старий шарманщик Тато Карло. До речі, його капелюх любить приміряти дітвора. Під однією з арок, у пошуках своєї нареченої, «упускає сльозу» сумний бард П’єро. З другого боку головного входу його кохана Мальвіна.
Не забули скульптори і про героїв вітчизняних казок. На одному з майданчиків у театру поставили Котігорошка, що добиває Змія.
Київський театр ляльок став шалено популярним серед киян. Навколо нього постійно багато народу, якщо спектаклів немає, то батьки приводять своїх чад пограти у «замку».