Архів по тегу 'артист'

Український театр ім М К Заньковецкой

Автор:
Автор
21.01.2009
Рубрика: Київ
. 0 Коментарів

Український театр академічний ім. М. До. Заньковецкой, один з провідних драматичних театрів УРСР. Створений в 1922 в Києві на базі народного театру, яким керував П. До. Саксаганській.
Колектив активно працював над втіленням радянської драматургії: “97″ (1924) і “Комуна в степах” (1930) Куліша, “Фея гіркого мигдаля” Коцюби (1926), “Сім’я щіткарів” Ірчана (1926), “Республіка на колесах” Мамонтова (1927), “Яблуневий полон” Дніпровського (1928), “Диктатура” Мікитенко (1929), “Постріл” Безименського (1930) і ін.
У 1923 - 30 працював як пересувний театр в Донбасі, Кріворожье, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві і ін. містах. У його репертуарі разом з п’єсами сучасних драматургів велике місце займала російська, українська і іноземна класика.
З 1931 знаходився в Запоріжжі; тут створені масштабні постановки: “Загибель ескадри” (1933), “Платон Кречет” (1935), “В степах України” (1940) Корнейчука, “Мій друг”, “Після балу” (обидві в 1934), “Аристократи” (1936) Погодіна, “Васса (1936), “Останні” (1938), “На дні” (1940) Горького, “Камо” Льовади (1941) і ін.
У роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 трупа була евакуйована до Тобольська, потім до Кузбасу. З 1944 працює в Львові. Активно співробітничає з українськими драматургами, постійно збагачує сучасний і класичний репертуар.
Серед кращих спектаклів - “Макар Дубрава” (1948), “Калиновий гай” (1950), “Пам’ять серця” (1970) Корнейчука, “Під орлом” (1951), “Любов удосвіта” (1952), “Човен гойдається” (1955) Галана, “На велику землю” Хижняка (1949; Державна премія СРСР, 1950), “Фауст і смерть” (1960) Льовади, “Кремлівські куранти” (1955), “Третя патетична” (1963) Погодіна, “Вірність” (1970), “Пора жовтого листя” (1973) Зарудного, “Марія Заньковецкая” Рябокляча (1972), “Прапороносці” Гончаря (1975) і ін.
Театр плідно працює над класикою, створив такі яскраві спектаклі, як “Міщани” Горького (1950), “Гамлет” (1957), “Король Лір” (1969), “Річард ” (1974) Шекспіра, “Лісова пісня” (1952), “Кам’яний володар” (1971) Л. Українки, “Суєта” (1967), “Господар” (1970) Карпенко-карого, “Сон князя Святослава” Франко (1954) і ін. У 1970 театру привласнено звання академічного.
В різний час в театрі працювали: режисери - народні артисти УРСР Би. Ф. Тягно, В. І. Харченко, С. До. Сміян, заслужений діяч мистецтв УРСР М. В. Гиляровській; актори - народні артисти УРСР Д. І. Козачковській, Ф. Р. Гаєнко, В. А. Любарт, В. І. Аркушенко, А. С. Крівіцкая, В. А. Данченко, Я. Т. Геляс, Д. А. Дударев; народний художник СРСР Ф. Ф. Нірод. У трупі (1976): народні артисти СРСР Н. П.
Доценко, Б. В. Романицкий (художній керівник до 1948), народні артисти УРСР А. Д. Гай, В. Р. Максименко, В. К. Полинская і ін. Головний режисер - заслужений діяч мистецтв УРСР С. В. Данченко, головний художник - заслужений діяч мистецтв УРСР М. В. Кипріян. У 1951 театр нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.


шины летние купить

Український театр опери і балету

Автор:
Автор
7.01.2009
Рубрика: Київ
. 0 Коментарів

Український театр опери і балету академічний ім. Т. Р. Шевченко, старий і провідний музичний театр УРСР. Відкритий в 1867 в Києві оперою А. Н. Верстовского “Аськольдова могила” у виконанні російської трупи. Будівля театру в 1896 згоріла, в 1901 побудоване нове (архітектор В. Шреттер). Репертуар включав твори М. І. Глінки, П. І. Чайковського, Н. А. Рімського-корсакова, М.
П. Мусоргського, А. П. Бородіна, А. Н. Серова, Дж. Верді, Р. Вагнера і ін. На київській сцені були також поставлені опери Н. В. Лысенко “Різдвяна ніч” (1903) і “Ноктюрн” (1914). Розвитку музично-сценічної культури театру сприяли диригенти І. У. Прібік, В. І. Сук, І. О. Паліцин, А. М. Пазовській, Л. П. Штейнберг, режисери І. П. Прянішников, Н. Н. Боголюбов. У театрі виступали Е. Д.
Воронець, Н. І. Забела-врубель, В. А. Лосській, М. Е. Медведев, А. Ф. Мишуга, А. У. Нежданова, Д. А. Смирнов, Л. У. Собінов, Ф. І. Стравінський, Ф. И. Шаляпин і багато ін. Невелику балетну трупу очолювали Б. Ф. Ніжінськая, М. М. Мордкин і ін.
Жовтнева революція 1917 відкрила широкі можливості для розвитку театру; у 1919 він отримав назву Державною оперний театр ім. До. Лібкнехта, з 1926 - Київська державна академічна українська опера (всі постановки здійснювалися українською мовою). У 1934 театр отримав сучасну назву (з 1939 - ім. Т. Р. Шевченка). Його очолили: диригент А. М. Пазовській, режисер Н. М.
Лапіцкий, балетмейстер Л. А. Жуків. Серед кращих спектаклів 20-30-х рр. - “Борис Годунов” Мусоргського, “Кармен” Бізе, “Нюрнберзькі мейстерзінгери” і “Лоенгрін” Вагнера, “Турандот” Пуччині, “Тарас Бульба” Лисенко, “Орлиний бунт” Пащенко, “Північний вітер” Кніппера, балет “Червоний мак” Гліера. З 2-ої половини 30-х рр. в театрі працювали: диригенти - В А. Дранішников, В. Я. Йоріш, Н. Р.
Рахлін; режисери - В. Д. Манзій, Н. У. Смоліч; балетмейстери - П. П. Вирский і ін. ; художники - А. Р. Петріцкий, А. В. Хвостенко-Хвостов і ін. Були поставлені: опери - “Щорс” Лятошинського, “Тихий Дон” і “Піднята цілина” Дзержінського, “В бурю” Хренникова, “Даїси” З. Паліашвілі, “Пікова пані” Чайковського, “Продана наречена” Сметани, “Отелло” Верді і ін.
; балети - “Спляча красуня” Чайковського, “Бахчисарайській фонтан” Асафьева, “Лауренсия” Крейна, “Серце гір” Баланчивадзе, “Лілея” Данькевіча і ін. Розкрилися яскраві дарування співаків: З. М. Гайдай, Би. Р. Гмирі, М. С. Грішко, М. І. Донца, Ю. С. Кипоренко-даманського, М. І. Літвіненко-вольгемут, І. С. Паторжінського, О. А. Петрусенко, О. Д. Ропськой, Л. А. Руденко і ін.
На початку Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 театр був евакуйований до Уфи, в 1942-44 працював в Іркутську, об’єднавшись з Харківським театром опери і балету, в 1944 повернувся до Києва.
Розширюючи класичний репертуар, відроджуючи кращі довоєнні постановки, театр створює нові спектаклі, серед яких твори українських композиторів: опери - “Честь” Жуковського (1946), “Молода гвардія” Мейтуса (1947), “Богдан Хмельницький” Данькевіча (1951); балети - “Лісова пісня” Ськорульського (1946), “Ростислава” Жуковського (1955); російська і українська класика - “Іван Сусанін” Глінки (1948; Державна премія СРСР, 1949), “Князь Ігор” Бородіна (1952), “Тарас Бульба” Лисенко (1955); балети композиторів радянських республік - “Гаяне” Хачатуряна (1947), “Попелюшка” (1949) і “Ромео і Джульєта” (1955) Прокофьева, “Юність” Чулаки (1950), “Під небом Італії” Юровського (1952), “Шурале” Ярулліна (1955).
В кінці 50 - початку 70-х рр. разом з постановками оперної і балетної класики колектив активізував роботу над втіленням творів радянських композиторів, створюючи монументальні реалістичні спектаклі, відмічені новаторським розвитком кращих традицій театру.
Серед етапних постановок: опери - “Війна і мир” Прокофьева (1956), “Мілана” (1957), “Арсенал” (1960), “Тарас Шевченко” (1964), “Ярослав Мудрий” (1975) Р. І. Майбороди, “Приборкання норовистої” Шебаліна (1959), “Катерина Ізмайлова” Шостаковича (1965; 1974, Державна премія УРСР ім. Т. Р. Шевченка, 1976), “Загибель ескадри” Губаренко (1967), “Абесалом і Етері” З.
Паліашвілі (1972; Державна премія Грузинської РСР ім. З. Паліашвілі, 1973), “В бурю” Хренникова (1974),”Тихий Дон” (”Григорій Мелехов”) Дзержінського (1976); балети - “Лісова пісня” Ськорульського (2-а редакція, 1958), “Тіні забутих предків” Кирейко (1963), “спартак” Хачатуряна (1965), “Легенда про любов” Мелікова (1967), “Поема про Марину” Яровінського (1968), “Кам’яний володар” Губаренко (1970).
В різний час в театрі працювали: диригенти - А. Е. Маргулян, В. О. Пірадов, С. А. Столерман, В. С. Тольба, С. В. Турчак; режисери - В. М. Ськляренко, Н. У. Смоліч, М. П. Стефанович; балетмейстери - В. І. Вронський, С. Н. Сергєєв; співаки - П. С. Белінник, Н. Д. Ворвульов, Н. І. Гончаренко, В. Н. Гужова, Ю. А. Гуляєв, А. А. Іванов, А. І. Кикоть, Н. До. Кондратюк, До. А. Лаптев, Л. Д. Лобанова, До. А.
Мінаєв, Т. В. Пономаренко, М. Д. Роменській, Би. А. Руденко, Е. І. Чавдар, Н. А. Частий і ін. ; солісти балету - Н. А. Апухтін, А. А. Белов, А. І. Васильева, Е. Н. Ершова, И. П. Лукашова і ін.
У трупі (1976): співаки - народні артисти СРСР Д. М. Гнатюк, Е. С. Мірошніченко, А. Б. Соловьяненко, народні артисти УРСР С. Д. Козак, В. М. Любімова, А. Ю. Мокренко, До. П. Радченко, В. І. Тімохин, В. Я. Третяк, Р. А. Туфтіна, З. П. Хрістіч, М. І. Шевченко; солісти балету - народні артисти СРСР В. Ф. Е. М. Потапова, народні артисти УРСР А. У. Гавріленко, В. І. Круглов, А. У. Лагода.
Головний диригент - народний артист СРСР До. А. Симеонов, головний режисер - народний артист УРСР Д. Н. Смоліч, головний балетмейстер - заслужений діяч мистецтв УРСР А. Ф. Шекера, головний хормейстер - народний артист УРСР Л. Н. Венедіктов, головний художник - народний художник СРСР Ф. Ф. Нірод.
Оперна трупа гастролювала в Югославії, Болгарії, балетна - у Фінляндії, Данії, Швеції, Югославії, Румунії, Єгипті, Японії і ін. Театр нагороджений орденом Леніна (1936) і орденом Трудового Червоного Прапора (1968).


Український театр ім Т Г Шевченко

Автор:
Автор
26.12.2008
Рубрика: Київ
. 0 Коментарів

Український театр академічний ім. Т. Р. Шевченко, один з провідних драматичних театрів УРСР. Заснований в 1922 в Києві, в 1926 переведений до Харкова; до 1935 працював під назвою «Березiль». У початковий період тут ставилися героико-романтичні, агітаційно-масові, публіцистичні спектаклі, театральні огляди, відмічені пошуками нових сценічних форм.
Затвердженню реалістичних принципів сприяли: «Джіммі Хиггинс» по Синклеру (1923), «Гайдамаки» по Шевченку (1924), «Бронепоїзд 14-69» Іванова (1928), «97» Куліша (1930), «Невідомі солдати» Першотравневого, «Кадри» Мікитенко (обидва в 1931), «Господар» Карпенко-карого (1932) і ін.
Перемогу методу соціалістичного реалізму і героико-романтичного напряму в творчості театру знаменував спектакль «Загибель ескадри» Корнейчука (1933). У репертуарі з’являються масштабні постановки: «Платон Кречет» (1935), «Правда» (1937), «Богдан Хмельницький» (1939), «В степах України» (1940) Корнейчука, «Портрет» Афіногенова (1935), «Любов Ярова» (1937) Тренева.
Глибоке соціальне звучання отримали «Васса Железнова» Горького (1936), «Гроза» (1938) і «Ліс» (1940) Островського. Особливо характерні роботи театру в 40-50-і рр.
: «Ярослав Мудрий» Коцюби (1946; Державна премія СРСР, 1947), «Генерал Ватутін» (1947; Державна премія СРСР, 1948) і «Навіки разом» Дмітерко (1950), «Молода гвардія» по Фадєєву (1947), «Макар Діброва» Корнейчука (1948), «За другим фронтом» Собко (1949), «Любов удосвіта» Галана (1952), «Третя патетична» Погодіна (1958), «Кров людська - не водиця» по Стельмаху (1959).
Серед спектаклів 60-начала 70-х рр. : «Над Дніпром» (1961), «Розплата» (1967). «Калиновий гай» (1972) Корнейчука, «Марина» (1964), «На сьомому небі» (1969) Зарудного, «Планета надій» (1966), «Блакитні олені» (1974) Коломійца. Театр звертається також до нових творів драматургії народів СРСР, до класики. У 1935 театру привласнено ім’я Т. Р. Шевченка, в 1947 - звання академічного.
У театрі працювали: народні артисти СРСР Д. І. Антонович, Е. У. Бондаренко, П. В. Куманченко, І. А. Марьяненко, народні артисти УРСР Р. Я. Козаченко, Л. А. Крініцкая, Ф. І. Радчук, С. В. Федорцева, В. Н. Чистякова; його очолювали: режисери - народні артисти УРСР Л. Курбас, Л. Ф. Дубовик, Би. Н. Норд, народні артисти СРСР М. М. Крушельницкий і А. І.
Сердюк, заслужені діячі мистецтв УРСР - В. Р. Крайніченко, Би. П. Мешкис. У трупі (1976): народні артисти СРСР А. І. Сердюк, Л.С. Тарабарінов, народні артисти УРСР Р. А. Колосова, В. Н. Мізіненко, С. М. Чибисова і ін. Головний режисер - заслужений діяч мистецтв УРСР А. Я. Літко. Нагороджений орденом Леніна (1947).


Український театр ім И Я Франко

Автор:
Автор
10.12.2008
Рубрика: Інші
. 0 Коментарів

Український театр академічний ім. І. Я. Франко, один з провідних драматичних театрів УРСР. Створений в 1920 у Вінниці. У 1923 переведений до Харкова, а в 1926 до Києва. Незабаром після заснування театру привласнено ім’я І. Я. Франко.
Створюючи героико-романтичні, масштабні спектаклі, режисура театру добивалася правдивості акторського виконання, гармонійного ансамблю, побутової достовірності. Велика увага приділялася музиці в спектаклі.
Прагнення загострити соціальне звучання драматургічного твору виявилося в спектаклях: “Ревізор” (1921) і “Одруження” (1922) Гоголя, “Гайдамаки” по Шевченку, “Цар Едіп” Софокла (обидва в 1921), “Привиди” Ібсена, “Тартюф” Мольера (обидва в 1922), “Фуенте Овехуна” Лопе де Вега (1923). Серед кращих спектаклів 20-х рр. також - “97″ (1924) і “Комуна в степах” (1925) Куліша.
Видатними досягненнями театру стали “Дон Карлос” Шиллера (1936), “Борис Годунов” Пушкіна (1937), “Суєта” (1936), “Безталанна” (1937) і “Господар” (1939) Карпенко-карого, “Останні” Горького (1937), “Остання жертва” Островського (1939), “Багато галасу даремно” Шекспіра, “Вкрадене щастя” Франко (обидва в 1940).
У роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 театр працював в узбекистані і Казахстані, де були створені спектаклі: “Фронт” Корнейчука (1942) і “Російські люди” Симонова (1943). У 1944 театр повернувся до Києва.
Серед кращих спектаклів сучасного репертуару: “Макар Дубрава” (1948; Державна премія СРСР, 1949) і “Калиновий гай” (1950; Державна премія СРСР, 1951) Корнейчука, а також “Молода гвардія” по Фадєєву (1947), “Професор Буйко” (1949) і “Дніпровські зірки” (1952) Ваша, “За другим фронтом” Собко (1949), “Не називаючи прізвищ” Мінко (1953), “Приїжджайте в Дзвінок” (1945), “Крила” (1954), “Чому посміхалися зірки” (1957), “Над Дніпром” (1960), “Сторінка щоденника” (1965) Корнейчука і ін.
Велике місце в творчості театру займають твори драматургії народів СРСР, російська, українська і зарубіжна класика. Глибоке народне і реалістичне режисерське мистецтво Г. П. Юры виявилося в сучасних по образному рішенню постановках “Думи про Британку” Яновського (1957), “Весілля Свічки” Коцюби (1960) і ін. Серед кращих робіт театру 60 - початки 70-х рр.
- “Планета надій” (1966) і “Блакитні олені” (1974) Коломійца, “Пам’ять серця” Корнейчука (1969), “Кассандра” Л. Украинки (1971), “В ніч місячного затемнення” Каріма (1972), “Пора жовтого листя” (1973) і “Таке довге, довге літо” (1974) Зарудного, “Краковци і горці” Богуславського (1976). В різний час в театрі працювали: народні артисти СРСР А. М. Бучма, В. Н. Добровольській, М. М.
Крушельніцкий, Д. Е. Мілютенко, Ю. У. Шумській, народні артисти УРСР А. І. Борісоглебськая, Би. Н. Норд, В. М. Ськляренко, заслужений діяч Узбецької ССР К. П. Кошевский і ін. У трупі (1976): народні артисти СРСР Н. М. Ужвій, А. Е. Гашинській, В. М. Дальській, П. В. Куманченко, О. Я. Кусенко, Е. П. Пономаренко, народні артисти УРСР В. П. Дашенко, М. А. Заднепровській, Н. До. Копержінськая, А. У.
Омельчук, Н. Л. Панасьев, П. Т. Сергиенко, С. І. Станкевіч, Ю. С. Ткаченко і ін. Головний режисер і директор (з 1970) - народний артист УРСР С. До. Сміян. У 1940 театр нагороджений орденом Леніна і йому привласнено звання академічного.


Золотий фонд Донбасу Донецький обласний театр ляльок

Автор:
Автор
28.11.2008
Рубрика: Донецьк
. 0 Коментарів

Золотий фонд Донбасу Донецький обласний театр ляльок Донецький обласний театр ляльок - один із старих на Україні, рік його народження - 1933. Біля витоків театру стояли видатні майстри української сцени - народний артист СРСР Віктор Добровольській і народна артистка України Любов Гаккебуш.
У 60-і роки в театрі працювали відомі нині не тільки в нашій країні, але і в багатьох країнах світу лялькарі: народний артист України Сергій Ефремов, заслужені артисти України Елеонора Смирнова і Шарль Фоєрберг, з якими театр підтримує творчі контакти.
З 1971 по 1999 роки головним режисером театру був заслужений артист України Борис Смирнов.
В даний час діректор-художественний керівник театру, заслужений працівник культури України - Віктор Старіков, головний режисер, заслужений артист України - Анатолій Поляк, головний художник - Анатолій Павлик, заступник з творчих питань, заслужений працівник культури України - Світлана Куралех, заступник директора по організації глядача - Лілія Прядун.
Акторську трупу складають майстри сцени Михайло Загній, Борис і Любов Шайдери, Вячеслав Греков, Людмила Смирнова, Євгенія Железняк, Ігор Жваво, артисти вищої категорії і молоді виконавці.
У театрі трудяться майстри по виготовленню ляльок і декорацій, фахівці з обслуговування глядача і ін.
Золотий фонд Донбасу Донецький обласний театр ляльок Золотий фонд Донбасу Донецький обласний театр ляльок
Спектаклі Донецького театру ляльок знають не тільки в Донбасі, але і в багатьох містах України, Росії, Білорусії, Молдавії, Бельгії, Сербії.
Театр проводить велику роботу з глядачем, підтримує постійні контакти з школами Донецька і області. Особливою увагою оточені діти дитячих будинків, інтернатів, лікарень, діти-сироти, чорнобильці, діти малозабезпечених і багатодітних сімей. Всі вони постійно запрошуються на прем’єри, для них проводяться бесіди і творчі зустрічі з артистами.
Працює клуб юних любителів театру, учасники якого не тільки дивляться спектаклі, але і отримують глибші знання по театральному мистецтву. У театрі постійно діє консультаційний пункт, де виявляється практична і методична допомога самодіяльним ляльковим театрам.
Театр бере участь в багатьох міських і обласних заходах. Вже стало традицією проведення Дня захисту дітей і Дня міста спільно з Донецькою міською радою.
Історія театру - це сотні нових спектаклів, мільйони юних і дорослих глядачів, тисячі подячних листів і відгуків.
Золотий фонд Донбасу Донецький обласний театр ляльок Золотий фонд Донбасу Донецький обласний театр ляльок

Донецький обласний театр ляльок можна назвати центром естетичного і етичного виховання підростаючого покоління.

За свою роботу театр нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної ради України, десятками престижних дипломів на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і обласних фестивалях. Донецький театр ляльок став засновником регіонального фестивалю «Лялькові зустрічі», який успішно пройшов в 2000, 2002 і 2004 роках за участю провідних театрів ляльок і театральних критиків України і країн СНД.

.