Архів за місяць Грудень 2008

Український театр ім Т Г Шевченко

Український театр академічний ім. Т. Р. Шевченко, один з провідних драматичних театрів УРСР. Заснований в 1922 в Києві, в 1926 переведений до Харкова; до 1935 працював під назвою «Березiль». У початковий період тут ставилися героико-романтичні, агітаційно-масові, публіцистичні спектаклі, театральні огляди, відмічені пошуками нових сценічних форм.
Затвердженню реалістичних принципів сприяли: «Джіммі Хиггинс» по Синклеру (1923), «Гайдамаки» по Шевченку (1924), «Бронепоїзд 14-69» Іванова (1928), «97» Куліша (1930), «Невідомі солдати» Першотравневого, «Кадри» Мікитенко (обидва в 1931), «Господар» Карпенко-карого (1932) і ін.
Перемогу методу соціалістичного реалізму і героико-романтичного напряму в творчості театру знаменував спектакль «Загибель ескадри» Корнейчука (1933). У репертуарі з’являються масштабні постановки: «Платон Кречет» (1935), «Правда» (1937), «Богдан Хмельницький» (1939), «В степах України» (1940) Корнейчука, «Портрет» Афіногенова (1935), «Любов Ярова» (1937) Тренева.
Глибоке соціальне звучання отримали «Васса Железнова» Горького (1936), «Гроза» (1938) і «Ліс» (1940) Островського. Особливо характерні роботи театру в 40-50-і рр.
: «Ярослав Мудрий» Коцюби (1946; Державна премія СРСР, 1947), «Генерал Ватутін» (1947; Державна премія СРСР, 1948) і «Навіки разом» Дмітерко (1950), «Молода гвардія» по Фадєєву (1947), «Макар Діброва» Корнейчука (1948), «За другим фронтом» Собко (1949), «Любов удосвіта» Галана (1952), «Третя патетична» Погодіна (1958), «Кров людська - не водиця» по Стельмаху (1959).
Серед спектаклів 60-начала 70-х рр. : «Над Дніпром» (1961), «Розплата» (1967). «Калиновий гай» (1972) Корнейчука, «Марина» (1964), «На сьомому небі» (1969) Зарудного, «Планета надій» (1966), «Блакитні олені» (1974) Коломійца. Театр звертається також до нових творів драматургії народів СРСР, до класики. У 1935 театру привласнено ім’я Т. Р. Шевченка, в 1947 - звання академічного.
У театрі працювали: народні артисти СРСР Д. І. Антонович, Е. У. Бондаренко, П. В. Куманченко, І. А. Марьяненко, народні артисти УРСР Р. Я. Козаченко, Л. А. Крініцкая, Ф. І. Радчук, С. В. Федорцева, В. Н. Чистякова; його очолювали: режисери - народні артисти УРСР Л. Курбас, Л. Ф. Дубовик, Би. Н. Норд, народні артисти СРСР М. М. Крушельницкий і А. І.
Сердюк, заслужені діячі мистецтв УРСР - В. Р. Крайніченко, Би. П. Мешкис. У трупі (1976): народні артисти СРСР А. І. Сердюк, Л.С. Тарабарінов, народні артисти УРСР Р. А. Колосова, В. Н. Мізіненко, С. М. Чибисова і ін. Головний режисер - заслужений діяч мистецтв УРСР А. Я. Літко. Нагороджений орденом Леніна (1947).


kør selv ferie Danmark

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецкой

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецкой

Адреса: вулиця Л. Українки, 1.
Це найстаріший театр Львова. До того ж він розташовується в будівлі, яка є архітектурним пам’ятником.

Театр заснував граф Станіслав Ськарбек (1780 - 1848), відомий Галицький меценат. Це трапилося в 1842 році. Театр скрізь іменувався як Львівський польський. Найперший спектакль на його сцені відбувся 28 березня 1842 року. Це була постановка по п’єсі Ф. Грильпарцера «Ілюзія життя».
Буквально наступного дня львівська публіка знов зібралася тут, щоб подивитися іншу роботу - спектакль по твору А. Фредро «Браки панські». Олександр Фредро - дуже відомий польський драматург. Цікаво, що з його ім’ям і з ім’ям театрального мецената був пов’язаний гучний скандал.
Збереглися свідоцтва, що два цих сильних і талановитих людини довго не могли поділити одну жінку. У результаті дружина графа пішла до драматурга. Театр, проте, благополучно процвітав більше п’ятдесяти років.
На рубежі XIX і XX століть тут розміщувалася міська філармонія, в якій ставили оперні і балетні постановки. Пізніше в цій же будівлі розмістився кінотеатр. У роки німецької окупації театр використовувався для зборів і розваг окупаційних військ. У 1944 році до Львова прибула українська трупа із Запоріжжя, розмістилася в Старому театрі і приступила до постановок.
До речі, під назвами Старий театр і Театр Ськарбека цю установу позиціонує путівник по Львову. Минула слава театру відродилася. В наші дні Національний драматичний театр імені Марії Заньковецкой успішно конкурує з іншими аналогічними культурними установами Львова.
Саму будівлю театру задовольнить цікавість тих, хто зробив екскурсійні тури до Львова з метою знайомства з архітектурними пам’ятниками міста. Будівля театру збудована в стилі пізнього класицизму. Знавці відносять його до віденської школи. Театр Ськарбека вважається найбільшою театральною спорудою Європи середини XIX століття. Створювався він за проектами архітекторів Л.Пихля і Г.Зальцмана.


Театр пластичної драми на Печерську Про театр

Театр пластичної драми на Печерську - єдиний професійний театр цього жанру в Україні, був створений 30 грудня 1988 року, на базі любительської учбової студії. Творець Театру, його художній керівник - директор, режисер - постановник, сценограф - Вера Михайлівна Мішнева.
Художня ідея Театру - передати невербальними засобами, мовою пластики, вільного руху і музики емоційне і духовне життя людини.

.

Палітра акторської гри, зливаючись з музикою і світлом, створює дивовижний світ фантазії, сновидінь, спогадів, потаєних марень і бажань, мук любові, чарівливих спокус, пристрасних поривів, мир високих відчуттів, духовних падінь і зльотів. Мова Театру інтернаціональна, виразна і доступна.
Принцип постановки спектаклів полягає в тому, що режисер і актори складають спектакль, кожного разу винаходивши нові виразні прийоми, відштовхуючись від автора, його індивідуального творчого бачення - “стилізації”. Театр використовує не тільки пантоміму, але і школу вільного руху.
Активно використовуються такі виразні засоби, як маски-”образы”, маски-”характеры”. “Грають” в повному розумінні і декорації, будучи часто дійовою особою. Різноманітне використання предметів-символів. У 1994 році за високий професіоналізм і майстерність Театр був удостоєний статусу Державного.
З 1997 року має своє приміщення по вулиці Шовковічна 7а, в місті Києві, із залом на 50 глядачів і розміром сцени 4,30 на 11 метрів (тобто вузька, але глибока сцена).
У різні періоди часу трупа театру налічувала від 3 до 10 акторів. Театр має невелику студію - 5 чоловік, де навчають майстерності пластичної драми. За період з 1988 року по 2007 рік відбулися прем’єри таких спектаклів:
1. “Мрійник” - притча про любов (сценарій В. Мішневой)
2. “Альпійська балада” по мотивах однойменної повісті В. Бикова
3. “Федра” - фантазія на тему трагедії Ж.Расина
4. “Квіти пустелі” - спектакль-фантазія по мотивах романа А. Франса “Таїс”
5. “Пісня самотньої душі” - по мотивах п’єси-феєрії Л. Украинки “Лісова пісня”
6. “Портрет” - спектакль-фантасмагорія по мотивах однойменної повісті Н.В.Гоголя
7. “Ромео і Джульєта” - по мотивах однойменної трагедії В.Шекспира
8. “Сніжна королева” - по мотивах казки Г.Х.Андерсена, спектакль для дітей і дорослих
9. “Отелло” - по мотивах трагедії В.Шекспира
10. “Отелло” - нова версія спектаклю
11. “Прощай Моцарт!” по мотивах драматичного твору А.С.Пушкина “Моцарт і Сальері”
12. “Дон Гуан. Пантоміма для розумників” по мотивах драматичного твору А.С.Пушкина “Кам’яний гість”
13. “Маленький принц” фаєтастічеськая історія по мотивах однойменної повісті А. де Сент-екзюпері.
Театр був неодноразовим учасником республіканських і міжнародних фестивалів, що проводяться в Україні. Має безліч дипломів і премій, зокрема гран-прі за спектакль “Квіти пустелі” в 1999 році на театральному фестивалі “Боспорськіє Агони” в м. Керч.


Київський театр ляльок

Напевно, молоді батьки добре пам’ятають, куди в дитинстві їх водили батьки. Величезна будівля Театру ляльок недалеко від метро «Палац спорту» притягало малюків з неймовірною силою. А як же інакше? Адже саме тут жили маленькі чоловічки, до яких діти поспішали в гості кожні вихідні.
Тут їм розповідали неймовірні казки з крихітної країни ляльок, куди дорослим не вдасться потрапити ні за які скарби миру.

.

Йшли роки, а казкова будівля старіла і дряхло. Ніби нікому і справи не було до лялькового будиночка. Хоча, так тільки здавалося.

Київський театр ляльок →


Львівський театр опери і балету

Львівський театр опери і балету

Львівський театр опери і балету - один із з трьох кращих театрів Європи з погляду архітектурного рішення. На жаль, театральне мистецтво, як і багато інших видів мистецтва, неприбутково. У 1934 році Львівський театр опери і балету був закритий у зв’язку з фінансовими утрудненнями.
У міжвійськові роки у Великому (Міському) театрі - в даний час Львівський національний академічний театр опери і балету імені С. Крушельницкой - виступала польська трупа, проходили переважно польські музичні і драматичні постановки; лише іноді тут ставилися спектаклі українського театру.
Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР і ухвалення Постановленія No 1545 Ради Народних Комісарів від 19 грудня 1939 року в Львові вперше був створений Державний (стаціонарний) український театр опери і балету, якому надали приміщення колишнього Великого міського театру.
У театрі були створені оркестр, хор, балетна трупа, з різних міст прибули фахівці: режисери, балетмейстери, художники. На посаді перших диригентів були запрошені М. Покровский і М. Гончарова. До афіші першого сезону 1940-1941 року увійшли опери “Євгеній Онегин” Чайковського, “Наталка Полтавка” Н. Лисенко, “Травіата” і “Аїда” Дж. Верді, “Кармен” Ж. Бизе та інші.
Війна перервала творчу працю, проте режисер В. Блавецкий зважився поставити українську оперу М. Гулака-Артемовского “Запорожець за Дунаєм”. В середині липня 1941 року Український львівський театр відкрив театральний сезон 1941-1942 рр. Трохи пізніше іспанська газета писала, що Український оперний театр в Львові є кращим театром в Європі.
Після Другої світової війни в історію театру вписані імена тих, чия творчість сприяла затвердженню музично-сценічного центру на західноукраїнських землях - диригенти і композитори - львів’яни Н. Колесса і А. Солтіс. Для участі в окремих уявленнях приїжджали народні артисти СРСР Би. Гміря, З. Гайдай, М. Літвіненко-вольгемут, І. Паторжінській.
У травні 1945 року оперою Михайла Верікивського “Наймичка” почався перший післявоєнний оперний сезон. У 1956 році театру привласнено ім’я великого українського письменника Івана Франка, у зв’язку із сторіччям з його дня народження. А через десять років за великі творчі успіхи театр отримав статус академічного. В кінці 70-х років театр закрився на реставрацію.
Разом з реконструкцією в нішах фойє були встановлені бюст Т. Шевченка, І. Франко, А. Міцкевіча, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу - М. Лісенко, С. Гулака-артемівського, М. Глінки, П. Чайковського. Оновлений театр відкрився в 1984 році.
У травні 1999 року театр став важливим об’єктом шостої зустрічі президентів країн Центральної Європи в Львові; його відвідав Святейший Тато Іоанн Павло ІІ під час свого візиту до України. Театр відзначив внесок діячів, які в різний час творили його славу. У дзеркальному залі театру встановлені скульптурні портрети видатних українських співаків першої половини ХХ століття - С. Крушельніцкой, О. Мішуги, М.
Менцинського; видатного українського сценографа другої половини XX століття, народного художника України Євгенія Лисика. Силует головного фасаду театру визнаний своєрідною емблемою міста, він зображений також на українських грошових знаках, купюрі вартістю 20 гривень. На фото: Львівський державний академічний театр опери і балету імені Івана Франко. Фото 1979 року. З фондів Укрінформу.
Фото до теми. Оперні театри України і Європи. Дивитися всю рубрику “Віхи”.

.