Львівський театр опери і балету - один із з трьох кращих театрів Європи з погляду архітектурного рішення. На жаль, театральне мистецтво, як і багато інших видів мистецтва, неприбутково. У 1934 році Львівський театр опери і балету був закритий у зв’язку з фінансовими утрудненнями.
У міжвійськові роки у Великому (Міському) театрі - в даний час Львівський національний академічний театр опери і балету імені С. Крушельницкой - виступала польська трупа, проходили переважно польські музичні і драматичні постановки; лише іноді тут ставилися спектаклі українського театру.
Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР і ухвалення Постановленія No 1545 Ради Народних Комісарів від 19 грудня 1939 року в Львові вперше був створений Державний (стаціонарний) український театр опери і балету, якому надали приміщення колишнього Великого міського театру.
У театрі були створені оркестр, хор, балетна трупа, з різних міст прибули фахівці: режисери, балетмейстери, художники. На посаді перших диригентів були запрошені М. Покровский і М. Гончарова. До афіші першого сезону 1940-1941 року увійшли опери “Євгеній Онегин” Чайковського, “Наталка Полтавка” Н. Лисенко, “Травіата” і “Аїда” Дж. Верді, “Кармен” Ж. Бизе та інші.
Війна перервала творчу працю, проте режисер В. Блавецкий зважився поставити українську оперу М. Гулака-Артемовского “Запорожець за Дунаєм”. В середині липня 1941 року Український львівський театр відкрив театральний сезон 1941-1942 рр. Трохи пізніше іспанська газета писала, що Український оперний театр в Львові є кращим театром в Європі.
Після Другої світової війни в історію театру вписані імена тих, чия творчість сприяла затвердженню музично-сценічного центру на західноукраїнських землях - диригенти і композитори - львів’яни Н. Колесса і А. Солтіс. Для участі в окремих уявленнях приїжджали народні артисти СРСР Би. Гміря, З. Гайдай, М. Літвіненко-вольгемут, І. Паторжінській.
У травні 1945 року оперою Михайла Верікивського “Наймичка” почався перший післявоєнний оперний сезон. У 1956 році театру привласнено ім’я великого українського письменника Івана Франка, у зв’язку із сторіччям з його дня народження. А через десять років за великі творчі успіхи театр отримав статус академічного. В кінці 70-х років театр закрився на реставрацію.
Разом з реконструкцією в нішах фойє були встановлені бюст Т. Шевченка, І. Франко, А. Міцкевіча, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу - М. Лісенко, С. Гулака-артемівського, М. Глінки, П. Чайковського. Оновлений театр відкрився в 1984 році.
У травні 1999 року театр став важливим об’єктом шостої зустрічі президентів країн Центральної Європи в Львові; його відвідав Святейший Тато Іоанн Павло ІІ під час свого візиту до України. Театр відзначив внесок діячів, які в різний час творили його славу. У дзеркальному залі театру встановлені скульптурні портрети видатних українських співаків першої половини ХХ століття - С. Крушельніцкой, О. Мішуги, М.